Пастель...

Хммм... Треба вже повернутись до пастелі, чого б мені цього не коштувало:) Така насолода створювати красу на перший погляд, звичайнісінькою крейдою. Ви ,безперечно, бачили мої картини і зарисовки пастеллю нижче. Якість не дуже, (фото з телефону), тому всього оксамиту пастелі тут не побачити..
Ще хотілося б помалювати в парку, або ще десь, просто на природі. Але сумніваюсь що в мене це вийде в найближчий час з такою кількістю роботи і вимог до рівня її виконання...
Як би там не було, сподіваюсь виставити нову пастель якнайскоріше)

Сіре депресивне приміщення

Школа повільно перетворюється на роботу. Стає просто засобом досягнення цілі, от і все. Нічого особистого. Я вже дедалі більше звикаю до шкільної маски, як до шкільної форми. Це ніби правило етикету, ми не маємо права проявляти себе, показувати, хто ми є насправді в цій психлікарні. Тому що нас придушать, ооо так в них є багато засобів впливу. Вони падають як доміно від найвищого до найнижчого чину, і нікуди від цього не втекти.
Школа не вчить нас нічого, що знадобилося в подальшому житті. З тим же успіхом( а може і з більшим) ми могли б учитись вдома, нам би нав'язували менше прогнилих наскрізь принципів і правил, не згинали би під себе, як от зараз.
Вам здається, що дорослі більш вільні від цього лайна? Цитую:
"Якщо я не піду завтра на суботник і не приберу вулицю, вони не дадуть дозволу на підключення водопостачання. Я залишусь без води."
Або:
"Якщо я не приведу свій клас прибирати ліс, завуч випише мені догану."
Якщо ми не будемо опиратися зараз, в школі, то вже ніколи не будемо вільними. Будемо пішками, якими наші діди і батьки завжди будуть.